Множинний інтелект

Множинний інтелект в контексті

якісної освіти XXI століття

Процеси глобалізації та стрімкого розвитку інформаційно-комп’ютерних технологій ставлять перед сучасною освітою необхідність продукування таких наукових ідей та шляхів їх втілення в навчально-виховний процес, які б були конкурентоспроможними у світлі новітніх європейських систем освіти. До оптимізації процесу навчання сучасна педагогічна наука може підходити з різних позицій: розробки нових принципів побудови навчальних програм та підручників, вдосконалення методів навчання, індивідуалізація процесу навчання тощо. Для всіх цих підходів ключовою є особистість учня, орієнтація на його психофізіологічний розвиток та індивідуальні здібності, виявлення як внутрішніх, так і зовнішніх резервів розвитку та формування свідомого творчого індивіда. Таким чином, особистісний підхід – послідовне ставлення до дитини як до особистості, як до самосвідомого суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта педагогічної взаємодії. Як зазначає дослідниця Л. Павлова: «Особистісний підхід – базова ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною і колективом в цілому». Особистісний підхід передбачає допомогу дитині в усвідомленні себе як особистості -  конкретної, цілісної людської індивідуальності в єдності її природних та індивідуальних властивостей, у виявленні та розкритті її можливостей, у становленні самосвідомості, самореалізації та самоствердженні.

Метою особистісного підходу у навчанні є вільний розвиток особистості: формування базової культури, усунення протиріччя між технічною та гуманітарною культурами, забезпечення діяльнісного включення до нових соціально-економічних умов життя. Особистісний підхід може здійснювати лише той педагог, котрий сам усвідомлює себе як особистість, який вміє бачити особистісні якості дитини, вміє розуміти її, будувати з нею діалог у формі обміну інтелектуальними, моральними та соціальними цінностями.

У центрі навчання, згідно особистісно-орієнтованого підходу, сам учень, його мотиви, цілі, неповторний психологічний склад. Учитель у контексті такого підходу визначає навчальну мету уроку, організовує, спрямовує і коригує навчальний процес, виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь. В кінці уроку учень повинен бути в змозі відповісти собі на питання, чого він сьогодні навчився та досяг. Результатом можуть бути нові сформовані компетенції, уміння та навички. Організація такого навчання означає, що вибір та застосування навчального матеріалу, прийомів, способів, засобів повинно відшліфовуватися через призму особистості учня - його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних особливостей.

     Зокрема, теорія множинного інтелекту американського психолога Говарда Гарднера розкриває один з можливих способів індивідуалізації освітнього процесу. Відповідно до теорії, яка отримала всесвітнє визнання як одна з найбільш новаторських теорій пізнання інтелекту людини, кожен індивід має не єдиний, так званий "загальний інтелект", а низку інтелектуальних здібностей, кожна з яких має свою структуру, функції, мову і тому є особливим потенціалом для розвитку. Теорія множинного інтелекту підтверджує те, з чим педагоги мають справу щодня: люди можуть мислити та навчатися різними способами.

З часу винайдення тестів на визначення ІQ або академічних здібностей інтелект розглядали як щось таке, з чим людина народжується, що не зазнає значних змін упродовж усього життя. З початку двадцятого століття теорії загального інтелекту привертають увагу вчених і широко обговорюються в наукових колах. Ще в 1904 році Чарльз Спірман (Charles Spearman) визначив загальний інтелект як такий тип інтелекту, який певною мірою задіяний у розв’язанні всіх інтелектуальних завдань. Каплан і Сакузо (Kaplan & Saccuzzo) (2001) вважають інтелект загальним потенціалом, який не залежить від попереднього обсягу знань. Дослідження Г. Гарднера довели, що існують множинні форми прояву інтелекту, які неможливо оцінити та виміряти за балом звичайного стандартизованого тесту типу «ручка – папір», на підставі результатів якого виноситься судження про майбутні успіхи дитини в школі. За Гарднером, інтелект – це "зумовлена біологічними і психологічними чинниками здатність до оброблення інформації, яку можна активізувати в певному культурному середовищі для вирішення проблем або створення продуктів". Гарднер зазначає, що інтелект являє собою не «річ», не пристрій, що знаходиться в голові, а "потенціал, наявність якого дозволяє індивідуму використовувати форми мислення, адекватні конкретним типам контексту" (Kornhaber & Gardner, 1991).

Ця концепція заклала початок теорії множинного інтелекту американського психолога Говарда Гарднера, яка вперше була опублікована у 1983 році у роботі «Структура розуму: теорія множинного інтелекту». В її основі лежить припущення про велику кількість різних талантів або знань, що здатні збагатити життя особи та допомогти їй ефективно взаємодіяти з навколишнім світом. Гарднер наголошував, що різні типи інтелекту рідко працюють незалежно. Вони використовуються одночасно і доповнюють один одного по мірі того, як люди розвивають власні здібності або вирішують проблеми. Розглянемо особливості кожного з 9 типів інтелекту:

1) Візуально-просторовий – здатність точно сприймати візуально-просторовий світ та змінювати попередні образи або маніпулювати ними. Даний тип інтелекту передбачає здатність уявляти, малювати, працювати над дизайнерським проектом. Він розвивається шляхом загострення сенсомоторного сприйняття. Зорові сприйняття комбінуються з попередніми знаннями, досвідом, емоціями й образами, що дозволяє створювати нове бачення предметів і ситуацій. Люди з розвиненим візуальним інтелектом переносять свої уявні образи на створювані або змінювані ними предмети, вони здатні тонко сприймати кольори, лінії, форми та взаємозв’язки, що існують між цими елементами.

2) Кінестетичний – здатність контролювати рухи власного тіла та майстерно оперувати фізичними предметами. Усвідомлення власного тіла дає можливість контролювати й інтерпретувати рух, танцювати, бігати, стрибати, торкатись, жестикулювати, керувати фізичними предметами, установлювати гармонію тіла й розуму. Даний інтелект містить у собі такі фізичні якості, як координація, баланс, спритність, сила, гнучкість, а також тактильні здібності.

3) Музичний – здатність створювати й сприймати ритм, висоту тону й тембр, а також розрізняти форми музичного вираження. Цьому інтелекту властиве загострене відчуття звуку й емоційна здатність реагувати на нього. У міру того як люди розвивають свої знання про музику, вони розвивають основи даного інтелекту. Подальший його розвиток відбувається тоді, коли вони створюють більш складні й точні варіації музичних зразків, оволодівають умінням гри на музичних інструментах і вокального мистецтва. Даний тип представлений здатністю сприймати, розпізнавати, трансформувати й виражати музичні композиції.

4) Міжособистісний – здатність розпізнавати настрої, темпераменти, мотивації й наміри інших людей та належним чином на них реагувати. Даний інтелект містить у собі сприйнятливість до виразу обличчя, до голосу й жестів, здатність розпізнавати безліч різних міжособистісних сигналів і вміння точно реагувати на ці сигнали з точки зору прагматики. Міжособистісний інтелект включає уміння вербальної та невербальної комунікації, навички спільної роботи, уміння злагоджувати конфліктні ситуації, досягати консенсусу, здатність довіряти, поважати, керувати та мотивувати інших до досягнення взаємовигідної мети. Так, наприклад, на елементарному рівні даний тип інтелекту спостерігається в тих людей, які реагують на настрої оточуючих. Більш комплексні міжособистісні навички представлені здатністю розпізнавати й інтерпретувати приховані наміри інших.

5) Внутрішньоособистісний – знання власних почуттів, сильних сторін і недоліків, намірів та здатність керуватися цим знанням для визначення власної поведінки. Людина, яка має даний тип інтелекту, почуває себе краще, якщо має можливість обмірковувати свої дії та вчинки, здійснювати самооцінку (бачити власні переваги та недоліки), свідомо помічати свій внутрішній настрій, мотивації, темперамент і бажання. Потреба в самоаналізі робить даний тип інтелекту найбільш особистісно спрямованим.

6) Логіко-математичний – здатність розрізняти логічні або числові моделі та розуміти й вибудовувати довгі ланцюжки висновків. Це здатність використовувати індуктивний і дедуктивний способи мислення, вирішувати абстрактні проблеми та логічні головоломки, розуміти складні відносини взаємозалежних концепцій, ідей і речей, ставити запитання, експериментувати, підраховувати тощо. Даний інтелект також охоплює уміння класифікувати, прогнозувати, виділяти першорядні властивості предмета, формулювати наукові гіпотези, а також розуміти причинно-наслідкові зв’язки.

7) Вербально-лінгвістичний – чутливість до звуків, ритмів і значення слів; вміння розпізнавати різні функції мови, здатність ефективно застосовувати слова в усній або в письмовій формі. Людина, яка володіє високим рівнем вербально-лінгвістичного інтелекту, любить читати, писати, розповідати історії та насолоджується грою у словесні ігри.

8) Натуралістичний – здатність розрізняти рослини, тварин, каміння та інші явища навколишнього світу подібно до тієї, яка використовується для розуміння природи та визначення представників флори і фауни. Натуралістичний інтелект передбачає здатність навчатися за допомогою природи. Такі люди одержують задоволення від дій, пов’язаних із природою, наприклад, спостереження за птахами, колекціонування метеликів і комах, дослідження дерев або догляду за тваринами. Вони також люблять ходити в гори, у походи. Їм подобається вивчати екологію, природу, рослини і тварин. Для них важливо, щоб навчання проходило на відкритому просторі. Вони здатні класифікувати, групувати явища навколишнього середовища, мають дар відчувати та розуміти природу, передбачати та розпізнавати закономірності у природі, яка нас оточує.

9) Екзистенціальний інтелект – це здатність філософствувати, медитувати, вивчати історію, культуру, релігії, обговорювати життєві питання. Це –сукупність задатків, що утворюють світогляд людини та спонукають її до філософського пізнання світу та його влаштування, дослідження глобальних проблем буття, пошук відповідей на загальнолюдські споконвічні питання та розв’язок основних суперечностей добра і зла, життя і смерті.

Ознайомившись з усіма дев'ятьма видами інтелекту й визначивши, які з них стосуються учнів, не слід помилково створювати для них ярлик з яскраво вираженою здібністю. У деяких людей прекрасно розвинені кілька здібностей, інші відчувають труднощі у прояві багатьох із них. Більшість із нас знаходяться десь посередині: є одна або кілька здібностей, які ми демонструємо з легкістю, деякі проявляються при звичайних зусиллях і одна або кілька - лише при великих зусиллях. Як стверджує Гарднер, ступінь прояву й розвитку того чи іншого типу інтелекту залежить від життєвого досвіду індивідума. Чим частіше людина використовує той чи інший тип інтелекту, чим більше існує можливостей розвивати його в ході навчання, тим краще розвивається даний тип інтелекту. Усі дев'ять типів інтелекту можуть бути пов'язані між собою, але будь-який з цих видів людина може розвивати самостійно.

Використання теорії множинного інтелекту

на уроках англійської мови

Застосування теорії множинного інтелекту у ході навчання іноземної мови ґрунтується на врахуванні різноманіття індивідуальних психологічних відмінностей учнів та створенні відповідних шляхів для їх актуалізації в умовах навчально-пізнавальної діяльності. Беручи за основу той факт, що теорія множинного інтелекту загалом дає точний опис відмінностей у здібностях людей, можна припустити, що деякі учні можуть легше, ніж інші, навчатися завдяки стимулюванню та підкріпленню домінуючих видів їх здібностей. Варіанти застосування теорії Гарднера у школі можуть бути настільки різноманітними, наскільки різноманітні самі навчальні заклади. Тут важливий головний принцип - освітній процес повинен будуватись таким чином, аби дати можливість дітям набути досвід, що вимагав би залучення різних типів інтелекту. Сучасний вчитель, враховуючи вимоги індивідуалізації і диференціації навчання, повинен уміти працювати одночасно з різними учнями (з різним рівнем знань, різним складом розуму, різним ставленням до навчання), вибудувавши особливу лінію навчання для конкретного учня з урахуванням особливостей його інтелектуальних здібностей.

         Тип інтелекту, що найчастіше використовується при вивченні іноземної мови – вербально-лінгвістичний. Так, завдання вчителя в інтеграції вербально-лінгвістичного інтелекту з іншими типами, тим самим відкриваючи учням шлях до навчання, заснованого на розумінні й використанні індивідуальних способів і стилю навчання. Необхідно допомогти учням зрозуміти, що вони можуть виявляти власні здібності і навички різними способами, у різних видах діяльності, а потім створювати умови з опорою на їх сильні сторони.

Отже, організація навчального процесу шляхом залучення теорії множинного інтелекту вимагає дотримання чітких вимог до вибору методів, прийомів, засобів та форм навчання. Таким чином, слід зупинитися на кожному окремому типі інтелекту.